Як державі підтримувати інновації в сучасних українських реаліях

Під час другої та третьої промислових революцій уряди країн концептуально розуміли, які галузі економіки і як саме необхідно було розвивати. Бо тогочасний технологічний уклад був передбачуваний щодо меж свого розвитку. Тепер, у четверту хвилю промислової революції, складність капіталізму і швидкість його змін зросла на порядки. Нині вкрай складно визначити сфери, які треба розвивати у межах державної політики та за фінансової підтримки держави, очікуючи гарантованого ефекту.

Необхідно брати до уваги й випадковість зародження інноваційного процесу. Вкрай складно передбачати прорив, вгадати галузь, де він станеться. Наприклад, тачскрини існували як візіонерський проєкт, і мало хто вірив, що С. Джобс настільки успішно реалізує його, що тачскрини витіснять кнопкові мобільні телефони. Сланцеву революцію не можна було запланувати – завзятість Д. Мітчела (засновник компанії Mitchell Energy & Development Corp., яка у 1980-ті роки першою почала застосовувати метод гідророзриву пласта для видобутку сланцевого газу) дозволила йому всупереч усім передбаченням досягти успіху. Нова промислова економіка складатиметься переважно з таких неочікуваних проривів, тому навряд чи держава зможе їх передбачити.

Тому виникає питання: чи мають рацію ті, хто виступає за активну участь держави в економіці, якщо вона, швидше за все, не зможе ефективно визначити точки інноваційних проривів? Відповідь залежить від того, що саме мається на увазі під участю держави. Подивимось на США як світового лідера у галузі високих технологій.

Влада США, звісно, не знає, хто зробить технологічний прорив у майбутньому, тому створює умови, щоб технологічні прориви в американській економіці були можливі в принципі. Приймаються закони регулювання високотехнологічної галузі. Вживаються заходи, що сприяють розвитку галузі фінансування стартапів. Приймаються рішення про субсидування компаній, які вже досягли успіху і які мають шанси перемогти в світовій конкуренції. Здійснюється медійна підтримка технологічних інноваторів в очах суспільства. Отже, є система заходів, які можуть спрямовувати технологічний процес не в деталях, що нереально, а загалом у напрямі його розвитку. Знайдено баланс між відсутністю будь-якого втручання у технологічний процес і прямим втручанням у нього.

З урахуванням цього досвіду та вітчизняних реалій, завданням української влади є не фінансування конкретних розробок (тим більше й можливості зараз вкрай обмежені), а створення умов для якісної зміни структури економіки України. А саме:

- її ускладнення – істотне зростання кількості технологічних секторів і галузей;

- істотне підвищення частки виробництв із високою доданою вартістю;

- імпорт сучасних технологій та розвиток власних інноваційних технологій.

Як йти до цих цілей – окрема й дуже велика розмова. Є три першочергових важливих практичних заходи:

Закласти основи фінансової венчурної галузі України, обравши модель – англосаксонську (засновану на фондовому ринку) або континентальну (засновану на банківських кредитах).
За можливості впроваджувати податкову політику, що сприятиме виникненню та розвитку технологічних стартапів.
Бути зваженими в протекціонізмі на користь національних виробників. Протекціонізм дає шанс – національні фірми мають «канікули» для того, щоб зрівнятися зі світовими лідерами. Але, з іншого боку, він дає й спокусу зупинитися в технологічному розвитку і банально витягувати ренту, що виникла через державний захист від конкуренції. Бо навіщо інвестувати у зростання конкурентоспроможності продукції, яка через мита, квоти або обов’язкову частку вироблених в Україні компонентів у кінцевій продукції вже має переваги над продукцією іноземного виробника?

Не слід концентруватись тільки на проривних технологіях, треба продовжувати виробляти харківські турбіни, запорізькі трансформатори, сумські насоси та компресори тощо. Попит на них є і буде. Як в Україні, так і за її межами. Завдяки цьому може бути сформований фінансовий ресурс для «планових» вкладень в інновації, якщо держава все ж буде згодна прийняти на себе ризики помилки при прогнозуванні потенційно успішних напрямів інвестицій, а суспільство вважатиме такі ризики прийнятними.

Але найбільш важливими є індивідууми – інженери та інноваційні підприємці, які на підставі власного візіонерського бачення у рамках стохастичних процесів створюють нові технології та продукти. Хто міг передбачити інновації С. Джобса, крім нього самого? Такий шановний експерт, до того ж практик і підприємець, як М. Делл (засновник та керівник компанії Dell, одного з найбільших у світі виробників комп’ютерів), у 1998 році говорив, що Apple треба продати частинами і забути про цю компанію.

Якщо технологічні підприємці та інноватори, а не ті, хто робить статки суто на «рентній економіці», матимуть уявлення про свою виняткову роль в економічному розвитку, це підвищить вірогідність входження України до клубу високотехнологічних держав.