Тимчасова націоналізаця «Укрнафти» та «Укртатнафти»: quo vadis?

Два тижні тому юрист Михайло Шнайдер у своєму блозі в соціальній мережі Facebook повідомив, що після «націоналізації»(!) державної «Укрнафти» та «Укртатнафти» керівництво компаній почало отримувати мільйонні зарплати на місяць, що жодним чином не вплинуло на якість роботи компаній чи їхню прибутковість або зростання сплати податків до державного бюджету чи надійне забезпечення МО паливом, для чого, про що мало хто пам'ятає і був замінений цей самий ТОП-менеджмент компаній та проведена вищезгадана «націоналізація».

Як зазначає Шнайдер, новий директор «Укрнафти» та «Укртатнафти» Сергій Корецький щомісяця отримує зарплату у розмірі 3,2 млн гривень і це без урахування премії. Його заступники — Юрій Ткачук, Оксана Волинець, Олена Артазей – отримають від 0,7 до 1,1 млн грн на місяць.

Історія із заробітними платами набула певного суспільного розголосу і потроху зійшла у вирій через накопичення нових подій. Проте… повністю не забулась і отримала подальше продовження. Як це бува в нас, коли почали розслідувати, вийшли на самих себе. Так, в ході перевірки державної аудиторської служби за підсумками перших 100 днів на посаді керівника державної ПАТ «Укрнафта» виявилось, що директору Корецькому С. за його ж дорученням та вказівкою була надмірно нарахована та виплачена заробітна плата за листопад 2022 – січень 2023 року. Переплата склала… понад 700 тисяч гривень! Сталося це внаслідок того, що відповідно до рішення Загальних зборів ПАТ «Укрнафта» від 09.11.2022, акціонери (НАК «Нафтогаз України» та Міністерство оборони України) погодили умови трудового контракту директора Корецького та уповноважили представника Міноборони Квітіна Руслана підписати цей контракт, але сам контракт було підписано лише 16 лютого 2023 року. Попри це, підвищену заробітну плату за умовами нового контракту Корецькому нараховувати почали саме з листопада. Особливої анекдотичності ситуація набуває через те, що при існуючому корпоративному стані (пряме володіння Міноборони 49,9 % акцій, та опосередковане володіння державою через НАК «Нафтогаз України» 50% +1 акція) заробітна плата Корецького повинна бути обмежена тією самою Постановою Уряду, за невиконання якої наразі НАБУ притягує до відповідальності екс-очільника «Нафтогазу» Коболева!

Нагадаю, що восени минулого року, коли «руль» підприємства забирали у «менеджерів Коломойського» і передавали до МО, це рішення підтримувалося суспільством і було обґрунтовано «ризиками національної безпеки». Принаймні, заступник глави Офісу президента Ростислав Шурма не де інде, а на Всесвітньому економічному форумі в Давосі заявив, що націоналізація «Укрнафти» відбулася через відмову компанії постачати нафтопродукти української армії.

Пройшли перші 100 днів роботи нового менеджменту. Почалися другі 100 днів і незабаром вони спливуть... І виявилось, що окрім мільйонних заробітних плат та ще й невідомого обсягу премій, особливо похизуватися нема чим. Гірше того, за цей час налогодити постачання палива для армії не те щоб не вдалося, а цим, якщо спиратись на наявні публічні дані, ніхто й займатися не збирався! Так, у своєму інтерв'ю Корецький розповідав про що завгодно, починаючи від космічних планів з видобутку та переробки нафти і закінчуючи проблемами компанії через діяльність «папірєдніков» і зникнення у невідомому напрямку 100 тис тон нафтопродуктів!!! Які, доречи, так й досі не знайли. Зауважу, що стандартна цистерна для перевезення нафтопродуктів це 60 тон, а спеціалізована фура-бензовоз – 20 тон. Відповідно, 100 тис тон зниклих нафтопродуктів це 5 000 бензовозів або близько 1700 залізничних цистерн. Знайти таку кількість вантажу досить просто. Ну якщо знати де і як шукати. Або, якщо нафтопродуктів не було, а був лише рух коштів, то можна знайти тих, хто його організовував. Але… сам Корецький, за його власним зізнанням, «займався розвитком та розбудовою кавової компанії повного циклу – від зеленого зерна, обсмажки, продажів В2В до напою в чашці у нашій мережі кав'ярень». Чудова в нас країна, де «кожен баріста» може стати керівником державного нафтопереробного холдінгу в одну мить!

Але повертаючись до основної мети націоналізації щодо забезпечення потреб Міноборони паливом... то нагадаю, що основна діяльність компанії – це зовсім не постачання нафтопродуктів, а видобуток нафти. Проте, наприклад, «Укртатнафта» за перші півроку війни поставила військовим майже 55 тисяч тон палива, причому левову частку у березні та квітні 2022 року… І тоді претензій до компанії з боку саме військових не було. Ще веселіше те, що всі наявні претензії наразі намагаються спрямувати до Коломойського персонально. Ні, я розумію, що звалювати все на олігарха це найпростіше і завжди «заходить суспільству», але… ну не сам він керує всіма підприємствами, де володіє часткою активів! Де претензії до формального власника? Так, 50%+1 акція «Укрнафти» належить державній компанії НАК «Нафтогаз України», а зовсім не Коломойському. Але з якогось дива жодного питання до керівництва «Нафтогазу» щодо діяльності менеджменту «Укрнафти» чомусь не задають ані правоохоронні органи, ані публічні політики, ані ЗМІ. Окрім того, в компанії існує наглядова рада, є правління тощо. Про що це говорить? А про те, що впродовж всього терміну роботи компанії влада мала всі важелі, щоб змінити ситуацію в чинному правовому полі, без екстремальних заходів націоналізації. Чому це не було зроблено? На що очікували? Більше того, а що заважало змінити правління без націоналізації? І чому керівництво компанією довірили фахівцю з продажу кави, а не видобутку нафти? Ну чим продаж кави схожій на видобуток нафти?!? І чому передача повноважень по управлінню пройшла на безконкурсній основі? Війна? Тоді чому цей принцип не використовується в інших випадках?

Як наслідок, цілей, заявлених при націоналізації не досягнуто. Зростання постачання палива, принаймні поки що, Міноборони немає. «Зниклі» 100 тис тон нафтопродуктів – не знайдено. Ступень відповідальності менеджменту «Нафтогазу» у проблемах «Укрнафти» не те що не встановлено, а навіть питання подібного не підіймається.

То поки що націоналізація виглядає як класичне рейдерське захоплення (у цьому випадку – «самозахопдення»). Проте… а де тут саме державний інтерес та його забезпечення? Де зниження ризиків для держави? Чи воно полягає у тому, щоб нове керівництво, не розуміючи ніц нічого у профільній діяльності компаній отримувало по 1-3 млн грн зарплатні на місяць? Чи у тому, що зниклі нафтопродукти загальною вартістю у довоєнних цінах в 5 млрд грн (а ЗМІ іноді називають й суми в 40 млрд) ніколи не знайшлися? Чи у тому, що після закінчення воєнного стану на компанію чекають судові позови від міноритаріїв і її робота може бути заблокована ухвалами судів? І хто як не держбюджет буде потім компенсувати цим самим міноритаріям втрати? А компенсувати доведеться, бо «націоналізація» вийшла якась е… тимчасова. З усіма наслідками подібного «половинчатого» рішення. Бо майнових прав міноритаріїв ніхто не позбавляв та санкції проти них РНБО не запроваджувало.

Ось така собі прикра історія під начебто гарним соусом «відібрали підприємство в олігарха» виходить. Як не дивно, але вона чимось нагадує події часів 4го президента. В той час на паливному ринку України квітли «схеми Курченка». Тоді теж бізнес віджимався під формальними приводами і, по суті, вся міць держмашини використовувалася для збагачення певних осіб у владі. Але тоді все це робилось без гучного PR'у. Що ж поробиш, недооцінювали серед поплічників збіглого президента силу іміджевої складової бізнесу…

Юрій Гаврилечко