Від червоного ліхтаря до червоних ліній: як Палатний став геополітиком

Політика — це передусім жанр виживання. Коли тебе намагаються підсмажити на повільному вогні антикорупційного скандалу, варто терміново знайти ковдру з патріотизму та накритись нею з головою. Саме це зробив Артур Палатний, раптово з’явившись у жанрі стратегічних колонок про ЗСУ, хоча ще вчора його більше знали як "смотрящего" столичних забудовників, а тепер — як персонажа зі скандалу про бордель із прихованими камерами.

Отже, Палатний несподівано для всіх пише колонку у РБК-Україна, де проголошує, що головна червона лінія у переговорах — це армія, що Європа має сплачувати Україні зарплати військових, а без ЗСУ не буде не лише України, а й мирної Європи. Звучить різко і навіть змістовно. Але є одне "але" — ця тема абсолютно чужа для автора. І якщо він взявся писати про військову політику, значить, справа справді серйозна.

Якщо тебе ловлять на схемах, говори про армію

Давайте згадаємо, хто такий Артур Палатний? До недавнього часу — сірий кардинал "УДАРу", куратор партійного апарату Кличка, якого ніколи не помічали у глибоких аналітичних текстах. Його ім’я вперше голосно засвітилося не завдяки ідеологічним працям, а завдяки його коррупційним і кримінальним оборудкам - останній раз на плівках НАБУ по справі Комарницького, де Палатного називають "сусідом". Тобто, коли корупційні схеми на столичній землі почали валитися, слідчі раптом виявили поруч з Комарницьким саме цього добродія.

Якщо цього було мало, нещодавно сплив ще один пікантний момент: в будинку, де мешкає Віталій Кличко, викрили бордель. І ось тут у справу входить знайоме ім’я — кажуть, що "Тутсі" був під неофіційною опікою саме Палатного. Там знімали клієнтів на відео, продавали не тільки "розслаблення", а й цікаві речовини, а "охорону" забезпечували співробітники комунального підприємства. Ще вчора Палатний був куратором темних справ, а сьогодні — новий воєнний стратег і провідник української військової політики.

Коли захищаєш армію, рятуєш себе

Однак питання залишається відкритим: чому саме зараз? Чому цей текст не написав Кличко, який хоча б іноді згадує про війну? Чому "УДАР" так раптово заходить у військову риторику? Відповідь проста: вони шукають порятунок через державницький порядок денний.

Коли скандали навколо земельного дерибану, корупційних схем та борделю з відеозаписами стають надто гучними, залишається єдиний вихід — сховатися за священною темою, яку ніхто не критикуватиме. І тут виникає колонка Палатного: про святість ЗСУ, про необхідність фінансування армії, про "Україна — це щит Європи". Посил, безумовно, правильний, але вустами кого? Чоловіка, який ще вчора розрулював свої питання у "Тутсі"?

Патріотизм – останній притулок негідників

Що ми маємо? "УДАР" вирішує грати в геополітичні ігри, бо внутрішні проблеми стають токсичними. Палатного заганяє в кут НАБУ, але він раптом з’являється як захисник української армії. Проблема в тому, що відсутність реального бекграунду в цій темі, корупційні справи і скандал з борделем роблять його позицію схожою на спробу перекрити ганьбу високими матерiями.

Що ж, принаймні, ми дізналися нову формулу виживання в українській політиці: коли НАБУ вже чекає з підозрою, негайно пиши колонку про військову стратегію. Головне — встигнути до арешту.