Система фінансування інновацій як запорука побудови технологічної економіки

Запорукою економічного розквіту України, відтак й забезпечення обороноздатності, є перехід економіки від експортосировинної до високотехнологічної. Один з першочергових кроків в цьому напрямку - створення системи фінансування інновацій.

З історії економіки відомо - за наявності в одній країні виробництва технологічних товарів, вони можуть іншою країною легко імпортуватися. Тому виробництва високотехнологічної продукції у цій іншій країні немає. Історичний приклад: англійський король Генріх VII помітив - незважаючи на те, що в його країні існувало розвинене вівчарство, виробництво тканин з вовни в Англії само по собі не виникало. Англійці стригли вівець і продавали руно підприємцям у Фландрії. Тамтешні підприємці робили тканини, які потім ввозили у країну виробника овечої шерсті – Англію. Генріху VII це не сподобалося, бо він втрачав значний прибуток. Тому король став примусовими засобами стимулювати своїх підприємців до виробництва вовняних тканин. Зусилля Генріха VII завершилися успіхом і в Англії виникла національна ткацька промисловість. Надалі Британія перетворилася на найпотужнішу промислову країну світу й була такою протягом XVII-XX століть.

Такий перехід - «від простого до складного» у виробництві - можливий якщо влада країни дає стимулюючий «поштовх» підприємцям для зсуву діяльності у високотехнологічні сектори. Тільки так можна спонукати підприємців до того, щоб вони почали виготовляти високотехнологічну продукцію. Інакше вони тяжітимуть до простих нетехнологічних видів економічної діяльності. Звичайно, зараз такий «поштовх» робиться зовсім іншими методами, ніж за часів Генріха VII.

Для запуску технологічних інновацій в Україні необхідні два головні фактори:

• - здатність їх здійснювати українськими інженерами, технологами, програмістами.
• - наявність грошей, які будуть спрямовані на фінансування інновацій.

З першим фактором у нас непогано. Де та як інноватори мають знаходити гроші? Світовий досвід говорить - великі корпорації не завжди є ініціаторами технологічних інновацій. Вони мають кошти для інновацій, але, як правило, схильні до задоволення потреб своїх нинішніх споживачів. Відбувається це тому, що в поточне технологічне оснащення підприємств вже зроблено серйозні інвестиції, тому власники та менеджмент компаній хочуть їх окупити. В результаті зусилля керівників концентруються на нинішніх технологіях і споживачах.

Тому, як правило, інновації зароджуються в малих та середніх фірмах, які не мають такої залежності від раніше здійснених інвестицій. Після того, як технологічні інноватори досягли першого успіху і до них прийшли перші споживачі, вони потребують розширення бізнесу та подальших інвестицій. Своїх грошей для цього недостатньо. У світі ця проблема вирішується фінансуванням з наступних джерел:

• - від «бізнес-ангелів»;
• - у бізнес-акселераторах;
• - від венчурних капіталістів;
• - від краудфандингових платформ.

Отже, найважливішою підґрунтям для реалізації технологічних інновацій в Україні є створення національної венчурної фінансової системи. Вона є критично важливою для інноваційного технологічного процесу. Державна промислова політика не може конкретно визначити галузі для високоефективних вкладень. Це роблять «бізнес-ангели» та венчурні фонди. Які спеціально створюються підприємцями для цього. Для них природною практикою є операції, коли вони ризикують своїми грошима та грошима своїх партнерів для того, щоб отримати ще більші прибутки через інвестиції в ризикові проекти, що в разі успіху приносять надприбуток, який з лишком перекриває збитки від невдалих вкладень. Тому створення режиму вільного доступу до «розумних грошей» від профільних технологічних інвесторів до технологічних підприємців зараз є критично важливим для нашого технологічного розвитку.

Якщо підходити до вирішення проблеми комплексно, то держава має почати з розробки низки законів, що регулюють діяльність фірм, які здійснюють фінансування технологічних інновацій, спираючись на передові світові зразки - США та Ізраїль. В цих країнах акцент зроблено на стимулюванні інвестицій в R@D (нам більше звично як НДДКР – науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки). Через податкові стимули й навіть співучасть держави в фінансуванні R@D. Зокрема, ізраїльська програма «Йозма», що дала поштовх розвитку галузі високих технологій, передбачала співфінансування державою венчурних інвестицій разом із іноземними інвесторами. В США державно-приватне партнерство також є однією з розвинених форм фінансування інновацій.

Україна має великі проблеми з фінансування бюджету, проте перший розмір фінансової інвестиції ізраїльської держави в програму «Йозма» становив 88 млн. дол. Якщо таку суму український уряд не щможе акумулювати, наприклад, з міжнародної фінансової допомоги, то слід звернутися до провідних світових технологічних підприємців. В т.ч. до тих, що мають українське походження. Це, наприклад, Ян Кум, що створив WhatsApp, та Макс Левчин, один з творців PayPal.

Гроші іноземних інвесторів прийдуть, але тільки після того, як ми самі вкладатимемо в технологічне переоснащення українського промислового виробництва. Це зможуть зробити українські бізнес-ангели, інноваційні технологічні акселератори, венчурні капіталісти, національні краудфандингові майданчики. Регулювання діяльності ризикового капіталу в законодавчому полі на підставі найдосконаліших зразків світової практики є необхідною ланкою для початку запуску в Україні технологічних інновацій.